автор: Стаська 1 січня 2009 переглядів: 1631

ПЕДАГОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ ІОАНИКІЯ ГАЛЯТОВСЬКОГО:
ДУХОВНО-МОРАЛЬНИЙ ВИМІР

 

Іоаникій Галятовський - представник української плеяди науковців другої половини XVII ст., богослов, професор і ректор Києво-Могилянської колегії, автор праць морально-духовного спрямування, першого підручника з гомілетики (розділу богослов'я, що вивчає питання теорії й практики церковної проповіді). І. Галятовського слід зарахувати до кола педагогів не тільки за його педагогічну діяльність, але і як учителя народу. Саме таким постає перед нами цей богослов-проповідник.

Період другої половині XVII ст. П. Каптерев характеризує як період церковно-релігійної педагогіки, коли у свідомості народних мас релігійні позиції домінували над національними, і це не дивно, бо релігія мала досить вагомий пилив на населення. Саме релігія впливала на стан освіти в країні, з релігійних позицій на морально-християнських засадах будувалася система навчання й виховання людини, а отже, і дитини. І. Галятовський яскраво представляє церковно-релігійну педагогічну думку названого періоду. Залишений ним спадок зробив значний внесок у педагогічну науку, збагатив педагогічну думку України ідеями, які досить актуальні і в просторі сьогодення. Адже історико-педагогічні дослідження допомагають виявити ті історичні знання, які зародилися в минулому, але існують в модифікованому вимірі сучасності. Цю саму думку підтримує й І.Д. Бех, який наголошує на тому, що відродити благочестиві, але забуті категорії святості допоможе звернення до рефлексії історико-педагогічної науки.

Найповніше досліджено літературну діяльність І. Галятовського. Її вивчали В.І. Крекотень, П.М. Попов, М.Ф. Сумцов, І.П. Чепіга, В.О. Шевчук та ін. Проблемі життєопису постаті Галятовського присвячені праці М.І. Костомарова. З погляду філософської й богословської наук його спадок досліджували В.Д. Литвинов, С. Мащенко, В.М. Нічик, І.І. Огієнко, І.В. Огородник, М.Ю. Русин, І. Соломаха, Я.М. Стратій та інші; педагогічної науки - Л.С. Бондар, Т.В. Буланова, Н.А. Кавалерова, В.Г. Кремень, В.І. Луговий, В. Микитась, М.І. Петров, С. Сірополко та інші; педагогічну лексику вказаного періоду вивчали О.Д. Васильєв і О.Ю. Зелінська. Уваги заслуговує дисертаційна розвідка науково-педагогічної спадщини І. Галятовського, виконана Г.А. Панчук. Але поза колом вивчених питань залишалася педагогічна концепція видатного науковця.

Педагогічні ідеї І. Галятовського не втратили своєї актуальності й практичного значення. Але їх ще недостатньо систематизовано й розроблено. Тому ми поставили за мету - висвітлити педагогічну концепцію вченого, показати її значення для розвитку сучасної педагогічної науки.

У процесі дослідження педагогічної концепції І. Галятовського ми спиралися на тезу О.В. Сухомлинської про те, що мета виховання полягає:
1) в передачі культурних цінностей;
2) в підготовці молоді до інтеграції в суспільство;
3) в нівелюванні, зменшенні соціальної нерівності.

Через те для нас важливо визначити пріоритети у виховному процесі досліджуваного періоду. Як показав ретроспективний аналіз, формування побожної особистості на засадах християнських моральних цінностей було домінуючим завданням виховання в другій половиш XVII ст. Такий підхід до організації навчально-виховного процесу висував на перше місце засвоєння релігійних знань, насадження норм християнської моралі.

Перед тим як подати наше бачення педагогічних поглядів І. Галятовського, підкреслимо, що перебування на посаді професора, ректора Києво-Могилянської академії є свідченням його безпосередньої педагогічної діяльності. Слід звернути увагу й на той факт, що в обов'язки І. Галятовського як богослова входила проповідницька діяльність, яка у свою чергу характеризує його як просвітителя, учителя прихожан. Звідси ми можемо зробити висновок, що світоглядною основою педагогічних ідей І. Галятовського виступала його гуманістична православна філософія. Ми розвиваємо думку Г.А. Панчук про те, що його педагогічна діяльність є прикладом вдалого синтезу основоположних ідей релігійної педагогіки України XVII ст. з європейською педагогічною думкою.

Слід зазначити, що найповніше розкриває педагогічно-проповідницькі ідеї вченого унікальний за своєю формою і змістом твір «Ключ розуміння», який є хрестоматійним посібником з гомілетики.

Вивчаючи спадщину І. Галятовського, ми дійшли висновку, що його педагогічна концепція ґрунтувалася на ідеях кордоцентризму та гуманізму, які пізніше у XVIII ст. досить яскраво окресляться у творах видатного філософа-мандрівника, просвітителя й педагога Григорія Сковороди, а у XX ст. знайшли свій розвиток у концепціях педагогів-гуманістів В.О. Сухомлинського та О.А. Захаренка. У творах І. Галятовського розкриваються такі властиві для педагогічної науки категорії, як духовність, моральність, патріотизм, гуманізм, кордоцентризм, освіченість, науковість, працелюбство. Особливе місце в них відведено пізнанню й самопізнанню, поглядам на природу людини.

Варто зазначити, що період українського бароко характеризується зверненням до людиноцентристських позицій, поворотом від схоластики до гуманізму епохи Відродження. Процеси і явища природи розглядаються з позицій реальних інтересів реальної людини. Це було пов'язано з тим, що культура, освіта Заходу, потрапляючи в Україну через Польщу та через українських слухачів західноєвропейських університетів, мала великий вплив на розвиток науки, культури і освіти, на релігію й, відповідно, систему навчання й виховання в Україні. Саме ідеями гуманізму пронизані погляди І. Галятовського на природу людини як гармонійне поєднання душі й тіла, творця власної долі. На думку вченого, людина володіє свободою вибору між добром і злом, доброчинністю й гріховністю, тому його гуманістичні погляди ґрунтувалися на пріоритеті морального, духовного начал людини, повазі до її гідності, визнання її самоцінності. Принциповими положеннями його релігійно-педагогічної концепції виступала теза, що Бог - найвища істина, благо, до якого має прагнути людина. І. Галятовський вважав, що досягти досконалості можна лише активізуючи свої внутрішні потенції, виховуючи в собі доброчинності й відсікаючи гріховне, а для цього людина має керуватися біблійними принципами, в основі яких лежить Любов - любов до Бога, до ближнього, до самого себе. Тому навчально-виховний процес треба будувати на засадах любові, поваги, терпимості, але разом з тим і вимогливості. Завдання церкви І. Галятовський вбачав у духовно-моральному вихованні особистості. Ці ідеї досить актуальні й сьогодні. Як зауважує В.Г. Кузь, «нині людство вступило в нову епоху, коли головним ресурсом розвитку стає сама людина, її освіченість і професійна компетентність, моральні і вольові якості».

Іоаникій Галятовський був прибічником теїзму, тому його погляди на людину формувалися під впливом його релігійних переконань. У «Ключі» він писав: «Дві науки є про людину: філософія і теологія». Людина, за І. Галятовським, - це мікрокосм - малий світ у макросвіті, частина природи, вінець творення і вищий щабель. Підтвердження цьому знаходимо у «Казанні другому на Різдво Христове», в якому богослов обґрунтовує думку про те, що Бог створив людину «по образу і подобію» своєму. Зокрема він наголошує, що не тілом, а душею людина є подібною до Бога, бо Бог тіла не має, але має Дух. Душа людини теж є Дух. На думку І. Галятовського, людина створена з любові і в ній поєднується природне й надприродне (божественне) начало. І. Галятовський був переконаний, що в процесі Божого творення вони дістали єдність і гармонію, волю і свободу вибору служити потребам свого тіла чи душі. Людина сама обирає свій шлях, свій спосіб життя і навіть Бог нікого не примушує до досягнення вищої духовності й пізнання істини.

У період українського бароко серце виступало центром духовності, душевності й тілесності людини. Воно визначає правду буття. Як влучно зазначає І. Соломаха, «серце стає виміром істини та можливості проникнення в правду. Іоаникій Галятовський задовго до висновків Григорія Сковороди висловив свою думку щодо первинності і ролі серця в істинному розумінні людини-творця».

І. Галятовський інтерпретує людину як двосубстанційну єдність, єдність двох антагоністичних протилежностей - тіла й духу. У «Казанні на Різдво Христове» він писав, що з душі і тіла утворюється одна персона, одна людина. Тіло в нього виступає матеріальною субстанцією, а душа ж - невидима й безсмертна, вона - сутність людини, пронизує все її тіло, єднає її з Богом: «Бог безсмертний... і душа людини безсмертна». Аналізуючи твори вченого, доходимо висновку, що в них переважає ідея духовності буття, тобто панування духу над тілом: «Душа важливіша за тіло, бо душа вічна, а тіло смертне». На думку Іоаникія Галятовського, справжнє життя людини визначається тим, чому вона надає перевагу - тілесному чи духовному, бо не чуттєві жадання й насолоди мають керувати людиною, а велич її душі. Звідси й справжня сутність людини полягає в її духовності. Духовність розкривається через такі категорії, як дух і душа. Як зауважує Г.А. Панчук, видатний богослов був переконаний, що «душа людини за своєю природою здатна до сприйняття високого, піднесеного, що становить глибокий зміст канонів православ'я, і, відтворюючи його, сама наповнюється внутрішньою красою і величчю». Тому виховання має впливати на людину через її емоційну й раціональну сфери, тобто через гармонійне поєднання розуму й серця.

Досягти духовності, вважав І. Галятовський, можна завдяки вірі, вивченню Священних текстів, а також у процесі самопізнання, самозаглиблення у свою внутрішню природу. За такого поєднання наступає містичне осяяння духовного розуму істиною.

На думку І.Д. Беха, найголовнішою освітньою метою будь-якої формації «є морально-духовний розвиток особистості, тобто розвиток як свідома самозміна за найвищою мірою смисло-ціннісного буття людини». Аналізуючи основні тенденції морального й духовного виховання, висунуті І. Галятовським, ми виходили з того, що «повноцінний морально-духовний розвиток як саморозвиток суб'єкта може стати реальністю за умови створення його внутрішнього джерела, яке породжується організованим виховним процесом. Щоб відбувся внутрішній саморух і розвиток, їхнє джерело повинно мати певну єдність взаємопрониклих протилежностей, які якраз і мають становити змістове ядро виховної діяльності». Тому ми взяли за основу ідею І.Д. Беха про те, що вихователь має забезпечити нерозривність осмислення вихованцем кожної етико-когнітивної антиномічної пари, рельєфність чиїх змістових характеристик сприятиме формуванню в підопічного нормативного ставлення до запропонованих категорій. Ці ідеї досить близькі ідеям І. Галятовського про виховання доброчинностей, побудованих на засадах християнської моралі й позбавлення людиною гріховності через покаяння і творення добра. Добро виступало основоположною категорією релігійно-педагогічної діяльності вченого, а милосердя - його ціннісною складовою, бо саме творення добра, виховання доброчинностей у собі є основними завданнями, які ставив перед людиною І. Галятовський як проповідник і педагог. У своєму діянні людина має право вибору між такими антиноміями як добро і зло, доброчинність і гріховність. Спираючись на релігійні засади, він запропонував систему цінностей (доброчинностей), яких у процесі вдосконалення має дотримуватися віруюча людина, та систему антицінностей (гріхів), яких вона має позбавлятися протягом свого життя.

Сповідуючи релігійно-богословські ідеї, І. Галятовський у становленні духовної сутності людини великого значення надавав покаянню як одному зі способів самовдосконалення, адже покаяння, на його думку, це не що інше як «суд власного сумління», ціннісний орієнтир у людському житті, позбавлення гріховності в людині, шлях, який веде до Господнього благословення. Ідея викорінення гріховності в природі людини є лейтмотивом усіх творів І. Галятовського. Скажімо, в «Ключі розуміння» він застерігав від таких антиморальних дій, як привласнення чужого майна, землі, маєтків, і зауважував, що за такі провини людину чекає кара Божа. Одним із видів покарання Господнього є кара війнами та іншими нещастями. Але найстрашнішими є внутрішні міжусобиці, які в той час розривали Україну і не могли не знайти свого відображення у творчості І. Галятовського. У «Скарбниці потребній і пожиточній всему світу» та «Ключі розуміння» він писав про те, що мало того, що українці потерпають від татар, турків ти Інших ворогів України, а тут ще й міжусобні війни. Щоб запобігти такому злу, І. Галятовський в одній з проповідей розповідає про орла, якого підстрелили стрілою з орлиним пір'ям. Роздивившись стрілу, орел мовив: «Не жаль, коли тебе б'ють чужі, але жаль, коли тебе б'ють свої».

Мірилом духовності в І. Галятовського є совість, тому багатим людям він радить допомагати бідним, жертвувати на церкву, лікарні, монастирі. Обов'язком кожного громадянина, стверджує богослов, є нагодувати голодного, вдягнути голого, впустити в дім мандрівника, відвідати хворого, вивільнити ув'язненого, викупити з неволі бранців, похоронити мертвого. Щоб спонукати людей до таких вчинків, він радив священикам під час читання казань над померлим вихваляти й почитати його за те, що він творив добрі справи.

Хрестом духовності, за І. Галятовським, є моральна чистота. У «Ключі» він писав про те, що бувають люди чисті тілом, але не чисті душею, і наголошував, що душевна чистота вічна, тому основним завданням проповіді є моральне напучування віруючих, тобто здійснення моральним виховання, яке передбачає, за визначенням М.М. Фіцули, формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Аналіз творів І. Галятовського уможливив вичленити моральні категорії, властиві педагогічним поглядам вченого. Це: добро, правда, гуманізм, альтруїзм. На основі цих категорій, на його думку, формуються моральні якості особистості: доброта, чесність, правдивість, гуманне ставлення до людини, людяність тощо. У «Ключі» І. Галятовський наголошує на тому, що правила моральної поведінки людини викладено у Святому Письмі: будь милосердним, дотримуйся покаяння, твори добро, не чини зла, умій прощати, чини справедливо, полюби ближнього свого як самого себе, будь скромним (не вихваляй самого себе, справи своєї не возвеличуй). Законна правда, на думку вченого, полягає в тому, щоб не чинити зла, а творити добро.

І. Галятовський був переконаний, що моральні норми встановлюються історично в процесі розвитку людства. Додержання моральних норм і цінностей є основою життєдіяльності людини і вказує на її моральність, під якою ми будемо розуміти моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей, тому очевидним є те, що моральність особистості формується під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, активністю самої людини та її доброю волею. Спонукати людину до високоморальних учинків, вважав І. Галятовський, можна лише через почуттєву сферу. Його проповіді, особливо «Небо Новое» та «Ключ», впливали на слухачів своїм таємничим, загадковим, незвичайним змістом, спричинюючи відповідну емоційну реакцію: зворушення, покору, трепет, страх.

Систему цінностей І. Галятовський будував на основі Святого Письма, тобто тих доброчинностей, які висувала Церква і яких мав дотримуватися християнин. Це передусім виховання таких чеснот, як покірність, щирість, відвертість, правдивість, довготерпеливість, доброта. Людина, на думку І. Галятовського, народжується досконалою, а набуває гріховності в процесі свого життя, тому він закликав: будьте, як діти, і ввійдете в Царство небесне. У «Ключі» радив: будьте покірними, бо діти покірні, будьте щирими, бо діти щирі, не будьте гнівливими, бо діти не довго гніваються. Якщо цих цнот дотримаєтесь і зостанетеся дітьми, будете гідні Царства небесного.

Досліджуючи проблему ціннісної системи в розвитку особистості, І.Д. Бех тлумачить її як «складний регулятор людської життєдіяльності, який відображає у своїй структурній організації і змісті особливості об'єктивної дійсності, що охоплює і зовнішній для людини світ, і власне людину в усіх її об'єктивних характеристиках». Церква висувала і систему антицінностей - перелік гріхів (вбивство, заздрість, гнів, лінь, гордість, пихатість, жадібність, ін.), яких мала позбутися людина завдяки самовдосконаленню. Цю ідею І. Галятовський висвітлював у багатьох творах, але найяскравіше в «Ключі розуміння», «Небо новоє», «Гріхи розмаїті». Останній близький за ідейним змістом до трактату Іннокентія Гізеля «Мир з богом людині» (1669). До духовних чинників Іоаникій Галятовський відносив: моральність людини, віру, патріотизм, людяність, пуританську поміркованість, розумне самообмеження, суспільну свідомість. Втрату високоморальних духовних начал він убачав у надмірному матеріальному багатстві, зажерливості людини. На думку І. Галятовського, до нагромадження багатств людину спонукають дві причини: прагнення до розкішного матеріального життя й бажання мати повагу від людей. У «Ключі» він нарікає: «Доки людина багата, до того часу всі її люблять, кланяються її, шанують її, милостивим паном називають і служити їй бажають, а тільки людина стане убогою, ніхто її не любить, не дивиться на неї і не знає її». Прагнення до багатства, за канонами церкви, є одним із гріхів, який віддаляє людину від Бога та спустошує її душу. «Багатства людині шкодять - ...золото, срібло, гроші і багатство інші до долу, до пекла нахиляють; убогі люди, котрі нічого не мають, до гори, на небо підносяться». Та хоча відмова від матеріальних благ підносить людяність, сприяє домінуванню духовних цінностей над матеріальними, але І. Галятовський не ідеалізує бідність, іноді він навіть виправдовує багатих, вважає їх схильними до добра, милосердя, людяності. Підтвердження цьому знаходимо в тому ж таки «Ключі розуміння»: «Багато людей багатими були на світі, але неба доступили. Багатий був Костянтин, цесар грецький, проте на небі знаходиться. багатий був Володимир, монарх російський і той на небі знаходиться. Багатий був Іоан Милостивий, патріарх Александрійський, і той на небі знаходиться, бо вони в багатствах своїх Бога не забували... і добрим способом багатства набували і добро своє наживали». Тому І. Галятовський проголошує поміркованість, яку вбачав у розумному додержанні людиною міри: людина має жити в достатку, а майно є праведним, якщо воно нажите власною працею.

В основі порушення моральних канонів лежить гріховність людини. З погляду І. Галятовського, першопричиною гріха є порушення гармонії віри і розуму. Гріхи (анти-цінності) він досить чітко класифікує в трактаті «Скарбниця потребная» (Чернігів, 1676).

На думку І. Галятовського, досягти ідеального суспільства можна лише завдяки моральному самовдосконаленню, наслідуванню життєдіяльності, вчинків та вчення Ісуса Христа як взірця досконалості. Дорога до досконалості, вважав богослов, лежить через страждання за віру й любов до ближнього, набуття людиною таких доброчесностей, як доброта, милосердя, людяність, мужність, притаманних Христу.

Таким чином, проаналізувавши спадок І. Галятовського, ми дійшли висновків:

1. Діяльність І. Галятовського «українського педагога-просвітителя другої половини XVІІ ст.» була спрямована на національну самовизначеність, виховання духовності, моральності, гуманізму, патріотизму, працелюбності, вірності інтересам держави, віри, церкви. Звідси і в педагогічних поглядах І. Галятовського особливий акцент зроблено на проблемах духовно-морального виховання;
2. Незважаючи на те, що І. Галятовський не писав спеціальних педагогічних творів, крізь усі його праці проходять ідеї виховання людини, ідеї її вдосконалення, сходження до Бога-творця, ідеї любові й добра, виховання в людини доброчинностей, які висувала перед парафіянами православна віра й церква. Педагогічним поглядам богослова-мислителя притаманна певна системність, яка дала змогу вибудувати його педагогічну концепцію;
3. Педагогічна концепція І. Галятовського має гуманістичну спрямованість. Свідченням цього є те, що в основі його проповідей лежить гуманізм у різноманітних його проявах: закликах до миру, любові до ближнього, злагоди, милосердя. Досягти досконалості, на його думку, можна лише через віру й любов до Бога, спрямованість на добро та істину, гуманне ставлення до людей, виховання почуття патріотизму;
4. В основі педагогічної концепції І. Галятовського лежать його погляди на людину як дуалістичну істоту, яка поєднує в собі дуту й тіло, природне й надприродне. Сенс життя людини, на думку І. Галятовського, полягає в моральному самовдосконаленні, сходженні до Бога як найвищої досконалості;
5. Педагогічну концепцію І. Галятовський вибудував на принципах релігійної педагогіки, її складові такі: виховання загальнолюдських, християнських духовних цінностей; формування високих духовно-моральних якостей на основі християнських норм і принципів виховання; виховання моральності; протидія згубним звичкам і діям; звернення до раціонального й почуттєвого в природі людини (розуму й серця людини); гармонійне поєднання розумового й морального виховання; прагнення людини до досконалості, зразком якої є Бог; спрямованість виховного процесу; формування інтересу до знань; виховання працелюбства.

Шановний Гість, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.